В ЧАРАХ КОХАННЯ МОЄ ДІВУВАННЯ... В чарах кохання моє дівування Хочу я вільно, як пташка, прожить. Вільне обрання і вільне кохання, Серденьку воля, як хоче любить! Шкода й розмови, святої любові Силою в серце не можна вложить. Поки шовкові чорнітимуть брови — Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить! Той мені шепче, той руки цілує, Той тут навколішки смирно встає. Той мені вірші любовні віршує, Той аж поклони, як Богові б’є… З них же один мені бачиться всюди, До одного моє серце лежить. Поки горять мої полум’ям груди — Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить! Нащо питати, якого кохати? Серденько зразу вгадало само. Нащо шукати, которий багатий? Там, де багатство, там певне ярмо. Ненька зітхає, а батенько лає, Слава недобра про мене біжить. Суд-пересуд… Але все те минає — Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить! Що тут і батько, і рідная мати? Що тут всі родичі, що увесь мир? Все мені байдуже, годі й казати! Байдуже глум і людський поговір! Серденько б’ється, і ниє, і рветься, В грудях гарячих палає, дрижить… Поки аж молодість красна минеться — Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!